Рішення конституційного суду щодо конституційності вставлення карантину. 28 серпня 2020 року.

Карантинні заборони, які оспорювалися:

– проведення масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів з кількістю учасників більше ніж 10 осіб (підпункт 5);

– робота закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів (крім розміщених у них магазинів), діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури (підпункт 6);

– здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі (підпункт 7);

– закладам охорони здоров’я проведення планових заходів з госпіталізації (підпункт 14).

Рішення Конституційного Суду:

КСУ наголошує, що таке обмеження може встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом (постановою) суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Проте постанова КМУ №392 втратила чинність відповідно до постанови КМУ від 22 липня 2020 року № 641 (до закінчення розгляду справи Конституційним Судом України). А оскільки питання конституційності вирішується КСУ тільки щодо чинних нормативно-правових актів, провадження у цій частині справи було закрито.

Проте Конституційний Суд України зробив важливий висновок про порядок тимчасового обмеження прав людини – винятково на рівні Закону України задля дотримання конституційних принципів верховенства права та пріоритету прав людини.

Щодо граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому скасовується карантин – Конституційний Суд України зазначив, що таке обмеження суперечить принципу юридичної визначеності, оскільки є невизначеним в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм.